Катерина Холод про “Роман з містом” (Друг читача, 4 лютого 2016 року):

Львівські привиди. Ця історія почалася загадково, а скінчилася сентиментально, як драматична розповідь про давні часи й забуті імена. «Роман з містом» продовжує традицію творів про стародавній Львів і його мешканців. Про що ви дізнаєтеся на початку роману? Юнак Матвій вперше їде до цього міста, де на нього вже чекає не лише архітектурна краса, а й зворушлива історія про людей, їхні почуття, думки, речі та інші атрибути мінливого й сталого світу.

Очевидно, що дві авторки, які добряче попрацювали над романом, відчувають, що Місто Лева буде завжди в моді. Також, як і жіночі хвилювання, страждання та закоханості: на них завжди полює невблаганна доля. Саме тому головна героїня Магда Свідзинська (до речі, прізвище вона буде змінювати у творі неодноразово) розквітла в бурхливу епоху: коли зіштовхнулися різні світи та ідеології та народили чи то химер, чи то перевертнів. Унаслідок цього життя Магди повністю змінилося. У ньому з’явилися не лише світлі, а й дуже темні барви. Одначе рідне місто залишилося таке, яке й було, попри всі негаразди:

«Можна тисячу раз проходити повз каплицю Боїмів — і ніколи не набридне її кам’яне різьблення. Можна щодня милуватися площею Ринок — ніколи не роздратує її велелюдність. Хочеться знов і знов обходити товстостінний Арсенал, підніматися до Високого Замку, тихо блукати Личаківським цвинтарем, дивитися на застромлені в небо верхівкі костелів! Кожна епоха залишила тут свій слід: і містична готика, і розкутий ренесанс, і примхливе бароко, і монументальний класицизм, і сецесійний модерн. Жити у Львові — жити водночас у різних епохах».

Тому не дивує, що, незважаючи на життєву трагедію та купу проблем, Магда все одно не хотіла полишати Львів. Це її домівка, до якої вона прикіпіла серцем. Панянка Магда «мусила стати і куховаркою, і покоївкою, і пралею, і сестрицею-жалібницею, і також прохачкою-жебрачкою, бо вкрай були потрібні гроші, яких не вистачало навіть на ліки».

Авторки вдало зробили наголос на поневіряннях Магди. Це контраст, притаманний кожному твору, де обов’язково має трапитися щось погане. Так і сталося з головною героїнею: після спокійного й радісного існування в родині вона була приречена потрапити у лещата долі. І вже тоді такі масштабні події, як боротьба з ворогами народу та світова війна, змінила не лише її долю, а й життя мільйонів.

«Роман з містом» не має детальних історичних описів. Це твір камерний, зосереджений на одному житті, яке становить лише фрагмент величезної мозаїки. Та я впевнена, що він сподобається читачам, які полюбляють не лише карколомні сюжетні повороти, а й оспівування старовинного міста. Врешті-решт, воно має вразливу й водночас міцну душу.

 

Ігор Бондар-Терещенко про “Роман з містом”(STYLER, 24 травня 2016 року):

У цьому романі юний студент-музикант Матвій Свідзинський – не нащадок загиблого у вогні поета, але згоряти від сорому йому доведеться не раз приїжджає до Львова, а вже тут його родичів – наче мух у шинку “Під чашею” у Гашека. Втім, автори твердо вирішили виховати не тільки свого героя, але також всіх можливих читачів цього пасторального тексту, і тому в романі на кожному кроці спотикаєшся про різного роду примітки.

Поступово ця ненав’язлива наука затягує в глибокі нетрі сюжету, в якому з’являються довгі відступи в екзотичну сімейну історію. Наприклад, уявіть, що в місті на Західній Україні, у який ви потрапили вперше, мешкає ваша велика родина, з якої центрифуга історії викинула вас на східну околицю, а життя покотила собі далі.

Минуле життя, справжня, з тими самими тротуарами, по яким гуляють ті самі дівчата, які п’ють без вас той самий кави, закушуючи тими ж самими – ні, ще краще! – тістечками. І за те, що ось так прекрасно, а не в шахті, вони живуть, на іншому полюсі нашої країни східні родичі вважають їх ворогами народу. А ті, як на зло, ще й скачуть під Шопена і співають: “Бо де ж іще людям так добре, як тут? Тільки у Львові! Де співом голублять і будять зі сну? Тільки у Львові!”

 

 

Ярина СКУРАТІВСЬКА про роман “Надія: сплутані пазли” (День, 9-10 грудня 2011 року): Життя після хепі-енду

Роман – дипломант конкурсу романів і кіносценаріїв «Коронація слова» опинився у моїх руках саме через сповнену інтриги назву, яка схиляла більше до інтелектуального детективу або насамкінець філософського роману. Однак прізвища авторок — Світлани Горбань і Наталі Лапіної, неодноразових дипломанток різних літературних конкурсів, — спростували всі фантазії… Їхнє творіння називається «Надія. Сплутані пазли» (видавництво «Країна мрій» 2011 р.).

Насправді історія Надії — це історія всіх жіночих романів — поєднання вогню і льоду, білого і чорного, поєднання, яке мало б створювати наприкінці «лав сторі» гармонійний спокій між чоловіком та жінкою, очікуваний щасливий кінець. Ніби й банальний хід: вона, Надія, — дівчинка дороги, кинута чи викинута долею на автошлях, і він — бізнесмен, забезпечений чоловік із великим життєвим досвідом. Дорога поєднує їх, дорога дає їм шанс опинитися разом.

Початок заледве можна назвати оригінальним, дороге авто, дорогий чоловік, бідна сирітка із вогнем в очах, дальша пристрасть і любов, суперники й перемоги. Але ось далі несподівано авторки роману пішли за межі жіночих романів, за рамки кінцевої фрази» «…і жили вони довго і щасливо». Примхою авторської волі Надія й Кирило одружуються. Але чи часто нам, читачам, дають таку нагоду: зазирнути у задзеркалля, дізнатися, як далі складеться життя двох щасливих героїв. У нашому випадку зламаної життям дівчини-босячки, що тікає від батька-бізнесмена-бандита, що й досі страждає через смерть матері від раку, і дорослого чоловіка, забезпеченого від носа до хвоста, з усталеними життєвими та моральними принципами, який має власну фірму й живе за законами того ж бізнесу, віддаючи йому весь свій час. Тобто що стається після емоційного спалаху між такими різними людьми, як складається їхнє життя, їхні стосунки за кілька років. Цікавий психологічний експеримент авторки передають через враження інших людей, інший героїв, ніби відсторонюючись від життя своїх головних персонажів. Як результат — ми опиняємося на квартирі давнього коханого Надійки, музиканта-алкоголіка, який одного ранку помічає в себе під вікнами дороге авто й змарнілу жінку, у якій упізнає свою колишню кохану. І знову у книжці з’являється страшне слово «рак». Рак — як хвороба безвиході і втрати перспективи, так принаймні пояснюють його появу деякі психологи. Чи подоланий він у героїні?

Очевидно, законів жанру порушувати не можна, але й на блискучий і щасливий фінал читач може не сподіватися. Здається, саме ця примарна надія, надія розплутати життєві пазли, зібрати їх докупи і спробувати прожити далі власне життя, ось саме таку примарну ілюзію вимальовують авторки твору. Роман із кожним новим пазлом переходить із простої любовної історії до складних взаємин жінки й чоловіка, роботи та родини, соціальних питань стану медичної галузі, ракових захворювань. Так пазли будують соціально-психологічну площину, у якій значно більше простору не лише для пошуків цікавих сюжетів, а і для читацьких вражень і думок щодо цього. Саме тому «Пазли» варто наполегливо читати до кінця, адже новий поворот може вигулькнути цілком несподівано.

Текст легкий для читання, насичений різними засобами: і монологами героїв, і діалогами, спогадами та пригодами, невеликими описами, одним словом, якісна міська проза.

 

 

Галина Бінецька про “Увертюру” й “Апокриф” (Только Ты, 21 березня 2007 року): В основі багатьох сюжетів лежать абсолютно реальні історії, що захоплюють своєю правдивістю. Читаючи їхні книжки, занурюєшся в реальне життя та разом із героями переживаєш усю багатогранність життя.

 

Галина Бінецька про “Якщо подолаєш прокляття” (Акцент TV, 13 червня 2007 року): У цій історії містичного кохання чаклуна й красивої жінки яскраво переплітаються земне та вічне. Роман захоплює динамічним сюжетом і читається на одному подихові.

 

Андрій Кокотюха про “Невинну грішницю”( Літературна Україна, 19 квітня 2001 року): …такі книжки не будуть підвладні часові, бо існують і пишуться незалежно від його плину.

Advertisements